(ДЕКАДА СКОРБОТИ У КОЛЕДЖІ ТРИВАЄ)
https://www.youtube.com/embed/l9Wpwn6jXb0
Кажуть.., горе об’єднує. І це правда. У понеділок, 27 листопада, спільнота Природничо-гуманітарного фахового коледжу черговий раз об’єдналась з нагоди вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. А ще ми об’єднались завдяки плідній праці й педагогічній майстерності викладачів української мови та літератури, які організували та провели заняття-реквієм на вищевказану тему.
Заняття розпочалось вітальним та вступним словом викладача Аліни Аурелівни Гординської, яка нагадала студентам та всім присутнім про три «хвилі» голодомору українського народу: 1921-1923 рр.; 1932-1933 рр.; 1946-1947 рр. До слова запросили директора коледжу Володимира Войтеховича Росоху, який наголосив на тому, що ми не повинні забувати про чорні і страшні роки голодомору, бо це наша історія. Представники тоталітарного режиму хотіли знищити українську націю, щоб упевненіше володіти імперією, однак, їм це не вдалося, бо ми є нація нескорених. Добре, що в українців склалася традиція щороку в четверту суботу листопада вшановувати пам’ять жертв голодомору, бо ми маємо шанувати свою історію та засудити винуватців трагедії. Приємно було почути від керівника закладу освіти інформацію про те, що 7 років тому студентка коледжу Анастасія Ковалів отримала І-ше місце у конкурсі на кращого студента Закарпаття завдяки висвітленню теми голодомору 1932-1933 років. Також Анастасія в тому ж році стала переможницею конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН за вищевказаною темою.
Аліна Аурелівна черговий раз нагадала студентам та присутнім прописну істину про те, що, хто не знає історії свого народу та не шанує своїх пращурів, той не вартий людської поваги. На заході було переглянуто ряд відеороликів документального кінематографу про ті страшні часи. Атмосфера трагічного звучання підсилювалась хвилиною мовчання, мелодією Мирослава Скорика. В знак жалоби з приводу замореної голодом України 30-тих років жоден учасник заняття не прийшов з порожніми руками: хтось приніс хлібину, хтось – яблуко, а хтось – свічки, а хтось – із добрими думками та намірами. Бібліотекар коледжу Оксана Іванівна Белені принесла пучок пшениці з п’яти колосків як символ найганебнішого та найбільш антигуманного закону.
Надзвичайно цікавою виявилась інформація про людські втрати нашої нації внаслідок трьох голодоморів. За різними підрахунками ці події забрали життя від чотирьох з половиною до тринадцяти мільйонів українців. Якщо аналізувати цю трагедію у часовому вимірі, то протягом кожної хвилини помирало сімнадцять людей. У перерахунку на добу – двадцять п’ять тисяч щодня.
Нікого не залишив байдужим образ замореної голодом України у відеоролику «Без права забуття».
Вчені суспільних та гуманітарних дисциплін стверджують, що, якщо людина хоче правильно зрозуміти чи проаналізувати якусь подію, то вона має досконало знати лексичне значення слів-понять. Філологи Природничо-гуманітарного фахового коледжу повністю погоджуються з таким підходом у вивченні історії. Саме тому на занятті студенти мали можливість вивчити або ж повторити значення слів голод, голодомор, геноцид. Словникова робота завжди є доречною у всіх сферах діяльності.
Надзвичайно цікавою інформацією про те, як реагував та що знав про голодомор наш закарпатський край, поділилась із присутніми викладач Інна Федорівна Шаркань. Педагог довела до відома коледжанської спільноти, що офіційна радянська влада забороняла публікувати будь-яку інформацію про голодомор. Однак, наші краяни дещо знали про цю страшну подію, так як Підкарпатська Русь була тоді у складі Чехословаччини. Були зацитовані уривки із місцевих газет того часу, в яких ішлося про те, що у Києві неможливо купити хліб навіть за дуже велику ціну, а картопляні очистки слугують їжею і їх продають. Крім того, спалахують де-не-де голодні бунти, напади на склади з їжею. Інна Федорівна наголосила, що той, хто не пам’ятає сторінки історії, той переживатиме їх знову. Закарпатці знають. «І ті, хто вижив, будуть пам’ятати, Бо ж пам’ять у народу не відняти» (Ліна Костенко).
З метою опанування теми на занятті було використано багато наочності, зокрема, інсталяція на тему «За що вбивали Україну?!» …За нашу історію, за нашу ідентичність, за мову та літературу. Наш одвічний кат розумів, що мова та література – це фундамент духовної культури нації. Як не згадати у ці дні листопадової скорботи роман Василя Барки «Жовтий князь». Присутні на заході переглянули уривок з фільму «Голод – 33», відзнятого за мотивами роману. Лейтмотивом фільму є слова головного героя про те, що українців не чума вбиває, а «государство». Прикметним є те, що автор твору під час голодомору перебував на Кубані і дивом вижив. А ще дуже цікаво, і, водночас, моторошно змальовано образ світу того часу очима дітей. Студенти разом зі своїми викладачами згадали літературний твір про голодомор «Марія» Уласа Самчука, в якому автор вустами свого героя звернувся до «прийдучих поколінь».
Чи не найбільш зворушливим був виступ викладача Мар’яни Володимирівни Андрусь. Далеко не кожен філолог візьметься декламувати такий «тяжкий» за силою трагічного звучання та потужністю екзистенційного характеру вірш, як «Загупало у двері прикладом» Павла Тичини. Трагізм буття української нації на рівні основ світобудови підсилювався сумною мелодією Мирослава Скорика. Всі присутні, прослухавши вірш, зрозуміли, що найнещаснішою у світі є людина, яка немає що їсти та немає чим нагодувати своїх дітей. …І найстрашнішою є смерть від голоду. Спочатку втрата здорового глузду, що може спровокувати канібалізм, а потім.., – нестерпні фізіологічні та душевні муки.
Страшна фантасмагорія того часу зображена у творі Миколи Руденка за назвою «Хрест». Лейтмотивом поезії є слова: «Лукавий заспівав Осанну». Андрій Малишко у своїй поезії згадував тридцять третій рік, характеризуючи його епітетами «голодно-голий», «та ще й пухлий».
Нікого не залишило байдужим прослуховування «Молитви за убієнних голодом» Софії Майданської. Зворушливе декламування цього твору педагогом Марією Віталіївною Якубишин змусило пролити сльозу майже всіх присутніх. Хай сльози наші зігріють душі убієнних голодом, а ми, в свою чергу, обіцяємо пам’ятати, бо «пам’ять – це тиха присутність любові». Завдяки «Молитві…» сьогоднішнє заняття закарбувалось у пам’яті всіх присутніх. Слова благання до Неба та Всевишнього з поезії Катерини Мотрич ще довго будуть відлунням у наших спогадах. Чого тільки варті слова: «Україна вже не та, а велика могила»!...
На занятті педагогами коледжу була висвітлена тема голодомору в різних видах мистецтва: в літературі, скульптурі, живопису, кінематографі. Важко переоцінити роль висвітлення теми геноциду українського народу журналістом на ім’я Ґарет Джонс у фільмі «Ціна правди».
До висвітлення теми голодомору долучилась студентка першого курсу за спеціальністю «Право» Крістіна Цоклан, яка зворушливо зачитала поему студентки-випускниці Анастасії Ковалів про свого дідуся, який пережив голодомор і ледь не помер. Декламування Крістіни було справжнім театром поетичного слова. Слухачів вразила сцена про те, як маленька дівчинка тікала від канібалів, рятуючи своє життя. Як приємно, що у Природничо-гуманітарному фаховому коледжі історії навчаються студенти у студентів, між віковими категоріями яких різниця у сім років. … Ідея наступності поколінь.., – це так по-нашому, так по-українськи.
Неабияке пожвавлення у присутніх викликав перформенс, запропонований Аліною Аурелівною, який полягав у тому, щоб наповнити порожню миску їстівними предметами (горішками, каштанами, шипшиною, корінням, корою дерев), які можна віднайти у парках, скверах, лісах. Ідея такого проєкту полягає в тому, щоб довести до відома присутніх, що природа-матінка у якійсь мірі допомогла вижити хоча би невеликій частині українців у ті чорні дні лихоліття.
Шановна коледжанська спільното. Запаліть свічку на підвіконні в знак вшанування пам’яті жертв голодомору. Пам’ятайте, що у холодні ночі листопада вони під нашими вікнами шукають тепла. Вшануйте тих, хто мовчки, без докору в муках помирав з молитвою на вустах, – а у мріях були поля, жита, жнива…
Автор допису: Оксана Белені