Осінь в Ужгороді має особливу магію. Вона не просто вдягає древнє місто в багрянець і золото — вона загострює слух до тиші, до подиху вітру, до найтонших вібрацій людської душі.

10 листопада 2026 року у великій залі ректорату Ужгородського  університету розгорнулося дійство, яке стало чимось значно більшим, ніж просто академічним заходом чи літературним вечором. Це була жива, пульсуюча судина нашої ідентичності — благодійний літературно-мистецький захід «Осіння палітра українського слова», організований Природничо-гуманітарним фаховим коледжем.

Ця подія народилася з глибокої потреби серця: популяризувати рідну українську мову, відкрити світові неповторну красу поетичного слова Закарпаття та об’єднатися.

 Слово було не просто метафорою, а символом оберегу, молитви і водночас кришталевої краси та  ніжності усіх учасників та присутніх. Також захід символічно став дорогою, котра розпочалася з найголовнішого — з голосів, злитих в унісон у Державному Гімні України, та з хвилини мовчання, якою вшанували світлу пам’ять полеглих Героїв. Завдяки їхній незламності ми маємо розкіш тримати в руках книжки, говорити рідною мовою і дихати осіннім повітрям вільного Закарпаття.

Відкриваючи захід, директор коледжу Володимир Войтехович Росоха нагадав пророчі рядки Шевченка про те, що серце оживає, коли чує слово. У цій залі слово дійсно оживало — і як духовний блокпост у благословенні отця Владислава Ігнатишина, і як головний камертон усього вечора, коли на сцену вийшла натхненниця, серце й ініціаторка цього дійства, голова циклової комісії та поетеса Мар’яна Володимирівна Андрусь із авторською поезією «Дорога». Це задало всю стилістичну  архітектуру вечора, — це була глибока внутрішня мандрівка поколінь, пам’яті, болю і світла. Мар’яна Андрусь зуміла перетворити поетичне слово на міст, що з’єднав земні клопоти й високі небесні орієнтири, зв’язавши в один гармонійний клубочок голоси студентів, викладачів, знаних майстрів пера та кожного слухача в залі. Ця поетична «Дорога» нагадала нам головне: кожен наш крок, кожне мовлене українське слово і кожна добра справа на цьому шляху мають значення, аби через терни випробувань іти до світла, рятуючи одне одного.

А потім чекав міст крізь кілометри та кордони — зворушлива відеоробота випускниці коледжу Анни Андрусяк «Не дайте голосу замовкнути», яка об’єднала українців в далекій Ірландії. Вона довела: українське слово не має відстаней, воно зігріває крізь кордони. Далі на нас чекало сузір’я голосів Срібної Землі, яке відкривалось усім присутнім як пелюстки осінньої хризантеми. Зі сцени лунала мудрість і сила від очільника закарпатських письменників Василя Густі, витончена жіноча лірика Христини Керити, глибоке філософське слово науковця і письменника Михайла Рошка, а також щемкі поетичні рядки викладачок коледжу — авторська поезія Ліни Дорогих та декламація Альвіни Лукавської.

Особливою, трепетною нотою відгукнулося вшанування пам’яті видатного Дмитра Креміня. Його син, відомий науковець і колишній державний мовний омбудсмен Тарас Кремінь, хоч і не зміг бути присутнім особисто, надіслав відеопривітання із читанням батькових віршів. Цей зв’язок поколінь, пропущений крізь екран і тишу залу, наповнив простір особливим трепетом.

Поезія цього вечора дивовижно перетікала в музику. Неперевершене вокальне тріо Закарпатського народного хору (Ольга Свида, Ольга Міщенко та незрівнянна заслужена артистка України Яна Садварій) у супроводі Михайла Бровді подарували і крилату пісню «Якби я мала крила орлині…», і життєствердні «Білківські співанки». А виступи скрипаля та співака Сергія Пічкаря, сольний блок Яни Садварій та зворушливий родинний дует Тетяни й Соломії Ловских створили ту неповторну атмосферу, коли музика стає продовженням слова.

Далі підхопили вектор нашої дороги юні голоси – студенти коледжу та філологічного факультету, промовляючи зрілу, болючу, але світлу поезію, стверджуючи, що у нашого слова є майбутнє. Студентка філологічного факультету Ольга Савляк зворушливо виконала пісню «Назустріч долі», коледжанка Євгенія Заєць торкнулася струн душі «Ой у вишневому саду», а юні філологині Ганна Зубець і Тетяна Гриненьків декламували власні вірші так проникливо, що здавалося, ніби сама осінь зупинилася біля дверей залу, прислухаючись до їхніх рядків.

Найголовніше –  «Осіння палітра» не була замкнена сама в собі. Усе, про що ми говорили, чого прагнули й чому аплодували, було сповнене щирого прагнення підтримати і словом, і ділом.

Кульмінацією вечора став благодійний аукціон книг із підписами авторів та цінних мистецьких виробів. Заступниця директора коледжу Наталія Александра та старша викладачка Інна Шаркань провели його настільки майстерно, енергійно та з теплом, що кожен лот знаходив свого власника, перетворюючись на реальний внесок у велику справу милосердя.

Цей вечір залишив по собі почуття натхнення, вдячності та тепла. Ми пройшли дорогою довжиною в кілька годин, але ця дорога триватиме в наших серцях. Бо поки ми плекаємо рідне слово, підтримуємо одне одного у найважчі хвилини й перетворюємо любов до мистецтва на дієву допомогу – ми непереможні.

Бережіть українське слово, творіть добро і вірте в Україну! Слава українському слову! Слава Україні!