«Ми пам’ятаємо! Ми сильні» - написав з приводу сумної 85 – ї роковини Голодомору голова Українського інституту національної пам’яті В. В’ятрович.
Саме з цих слів і розпочався урок - молитва в групах ТО – 11 та КН – 12, який провели викладачі історії Собов Ж.В. і Ходанич М.М.
Пам'ять про ті страшні роки – це наш реванш за мільйони вбитих. Саме вона робить нас сильнішою. Ми пам’ятаємо тих українців, які ділилися останнім шматком хліба, як ослаблені голодом показували світові силу людяності.
Ми пам’ятаємо і молимося за тих українців, які берегли пам'ять про пережите , хоча платили за це волею чи навіть життям. І ми згадуємо тих українців, які сьогодні дивляться в очі ворогові і захищають рідну землю і свою велику українську родину!
Ще 1 вересня в Києві стартувала міжнародна акція « Запали свічку пам’яті», яка протягом 85 днів пройде у 85 куточках світу. Мета – об’єднання українців по різних куточках землі задля пам’яті про один із найбільших злочинів ХХ ст.
Викладачі та студенти коледжу теж приєдналися до цієї акції і щодня будуть озвучувати на радіо кількість жертв у різних областях України, згадувати цифри втрат і серед дітей.
Викладач Собов Ж.В. наголосила, що необхідно звернутися до світового співтовариства щодо засудження цього злочину тоталітарного режиму, щоб запобігти повторенню його в майбутньому, а також обговорювати шляхи збереження історичної та родинної пам’яті нащадками жертв голодомору.
«Життя людське — найсокровенніший дар Божий, і кожне — дорожче над усі цінності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам'яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди. Ніколи не пізно... Покаятися і стати на шлях істини і любові, бо голоси мучеників із тридцять третього, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до наших сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди». Такими словами продовжила тему голодомору викладач Ходанич М.М.
Тому ми сьогодні згадуємо цю трагічну сторінку історії українського народу та даємо обіцянку передати знане прийдешнім, щоб світла пам'ять спокутувала несправедливе замовчування минулого.
Сьогодні поширена думка, що говорити про голод – це озиратися назад, це блукати десь серед могил. А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитися у завтрашній день, а не озиратися назад. То чи треба сьогодні говорити про голод?
Озиратися в минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти…
Нехай у наших душах залишиться цей маленький вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, які померли страшною смертю: дай, Боже, щоб це ніколи більше не повторилось…
